П'ять міфів про психологів

П'ять міфів про психологів
Родители и ребенок подросток с телефоном
Всім відомо, що в школах та садочках є психологи, але не завжди зрозуміло з якими питаннями до спеціалістів звертатись. Чим і в яких ситуаціях вони можуть допомогти? Не дивлячись на те, що слово «психолог» тісно увійшло у вжиток у нашій державі, все ж серед нас є багато побоювань та міфів про цю професію. Сьогодні ми роглянемо, принаймні, деякі з них.
Міф 1. До психологів ходять лише «хворі психи».

Насправді, психолог працює з психічно здоровими людьми, які потрапили у складну ситуацію, допомагає вирішити екзистенційні питання (шлюб, розлучення, втрата здоров'я, хвороба чи смерть когось з близьких, зміна професії, переїзд у нову країну, пошук «себе» тощо). Класична сімка «психосоматичних хвороб» (есенціальна гіпертонія, бронхіальна астма, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, неспецифічний виразковий коліт, нейродерміт, ревматоїдний артрит та гіпертиреоїдний синдром), налагодження відносин та взаємин тощо.

Якщо ж говорити про дитячого психолога, то до нього звертаються для:
  • отримання рівня актуального психічного та емоційного розвитку дитини;
  • оцінка задатків та здібностей;
  • профорієнтація;
  • якщо у дитини змінилася поведінка (підвищилась агресивність, збудливість, з'явилися страхи чи збільшилась інтенсивність їх прояву, плаксивість, погіршився сон, апетит, а лікарі не знайшли для цього об'єктивних причин, перепади настрою, з'явилися скарги від вчителів, вихователів, сама дитина виказує небажання ходити у садок, школу, їхати до бабусі, знизилась успішність, дитина пережила психотравмуючу ситуацію, смерть близької людини, поповнення у сім'ї, розлучення батьків чи нова сім'я, переїзд, перехід у нову школу/садочок, сильне потрясіння чи переляк);
  • нарешті, коли поведінка, мислення, мовлення, спілкування дитини суттєво відрізняється від однолітків.

Психолог і справді може працювати з психічно хворими дітьми та дорослими, проте головним у такому разі буде медикаментозне лікування, яке призначає лікар-психіатр, а психолог може допомагати, супроводжуючи клієнта у адаптації до хвороби та розв'язання супутніх психологічних проблем. Психічні хвороби психолог НЕ ЛІКУЄ, але кваліфікований психолог має знати їх симптоми та запідозривши у клієнта ознаки – відправити до психіатра, і не брати у психологічну роботу людину, доки не отримає зворотного зв'язку від психіатра та не зрозуміє об'єм і характер психологічної роботи.

І пам'ятайте, психолог після психологічного обстеження, може надати лише ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВИСНОВОК , КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ ставиться виключно лікарем.


Міф 2. До психологів ходять тільки слабкі духом, а я справлюсь самостійно.

Тут одразу декілька помилок.

  1. У всьому цивілізованому світі у випадку внутрішнього конфлікту, важкого психологічного напруження, неможливості прийняти рішення, тощо,- люди йдуть до спеціаліста-психолога чи психотерапевта і вирішують свою проблему в його кабінеті, не вивалюючи все на плечі оточуючих та не знімаючи з себе відповідальності за своє власне життя. У нашій країні, переважно «лікуються» компанією подруг/друзів, питтям спиртних напоїв, перекладанням відповідальності на інших (гадалки, астрологи, езотеричні вчення), зануренням у себе чи в роботу, «виливанням душі» рідним і близьким, невиконанням обов'язків та виправданням своєї не завжди адекватної поведінки складними життєвими обставинами.
Якщо вчитатися у перший та другий варіанти вирішуванням проблем та прийняття рішень, які громадяни слабкі духом, а які відповідальні, зрілі та самостійні?

Коли тяжко хворіла та помирала моя мама, а я розривалася між аптеками, лікарнею і роботою, мій психолог якось сказала мені: «Олю, Ви не повинні карати інших людей своїм горем. Якщо не можеш працювати – звільняйся, якщо можеш – то пам'ятай, що на роботі ти спеціаліст, а не донька хворої мами». Можливо, це комусь видасться жорстоким, але насправді ці слова не раз мене врятовували, коли у мене від безсилля й втоми опускались руки. Я пам'ятала – оточуючі не винні, не ображай їх своїм горем, і йшла працювати далі, як спеціаліст, принаймні, до кінця робочого дня.

  1. Справитись самостійно можна, але якою ціною, за який час, і чи можна бути впевненим, що рішення прийняте найкраще? Люди, у яких трапляється на життєвому шляху халепа, не можуть подивитися безпристрасно на обставини свої чи своїх близьких – бо вона так чи інакше емоційно включені у цю ситуацію, а значить уже не повністю об'єктивні. Самі ми можемо знайти тільки ті рішення, які вже були у нашому досвіді, лягають на наше світосприйняття, відображають специфіку нашого мислення – все. Ми стоїмо прямо і дивимось на якусь 1/10, а то й 1/100 цілісної картини, думаючи, що всі можливі варіанти бачимо. Насправді, спектр може виявитись набагато більшим, але його має показати хтось зі сторони, точніше зверху, з так званої позиції «на паркані», «погляд орла» або «helicopter view». Правду кажуть, що ситуація так чи інакше з часом зміниться, але ми можемо обирати напрямок «куди» вона зміниться.

Міф 3. Я піду тільки до того психолога, який пережив таку ж ситуацію як у мене.

Якщо дотримуватись такого правила, тоді лікуватись від холери треба тільки у того, хто нею перехворів. Але ж люди йдуть до лікаря, який теоретично і практично знає як її лікувати. ☺

Кажуть, що психолог – це поранений цілитель. Він сам відчував біль, смуток, жаль та всі інші людські емоції. Він знає як виглядає втрата, знає куди «йти» з клієнтом у терапевтичній роботі, він розуміє людську біль. А етапи проживання єдині для всіх втрат: батьків, дітей, чоловіка/дружини, здоров'я, будинку тощо. Навпаки, психологу, який не пережив, наприклад, втрати дитини на своєму досвіді, легше йти «за клієнтом» і безпристрасно дивитись на речі, допомагати і не тонути разом з ним у цьому невимовному болю, ніж кожного разу з кожним клієнтом згадувати свій досвід, відділяти свій від досвіду клієнта, свої почуття від почуттів клієнта, свій шлях пошуку нових цілей у житті від пошуку цілей свого клієнта, дотримуватись правила: «співчувати, а не співпереживати». Якщо клієнт і психолог однаково емоційно включені у ситуацію, то психолог перестає бути психологом, він стає другом, соратником, подругою, мамою, які наливають один одному чай і, обіймаючись, гірко плачуть. Тут психолог втрачає свою професійну позицію, і допомогти вже не може.
Для того, щоб психолог міг працювати з темами, через які сам пройшов, йому треба не один рік самому ходити до психолога і вчитись відокремлювати, усувати себе, щоб не перекладати на клієнта своє розуміння та варіанти проживання ситуації.


Міф 4. Я піду до психолога і він мені розкаже, що мені робити.

  1. Психолог не дає порад, тому що у його роботі важливо разом з клієнтом знайти вихід, який буде найкращим саме для нього. Тридцять клієнтів з однаковим питанням і тридцять, часом навіть протилежних, відповідей. Психолог йде за клієнтом, супроводжуючи його у його пошуку. Найцінніші і найкращі для клієнта відповіді, які клієнт сам знайшов. Але без психолога він міг би навіть не наблизитись до них.

  2. За одну консультацію можна розібрати лише чисто технічні питання, в яких є вже всі відповіді, тільки треба їх поставити у потрібному порядку, чи щось відняти, а щось додати. Це фактично те, що можна вирішити за допомогою логіки. Ще одним варіантом, наприклад при роботі з дітьми, може бути тестування певних особистісних рис, рівня розвитку психічних процесів, емоційного стану тощо. Та за одну годину неможливо змінити те, що людина носить з собою роками. Також неможливо відразу відкривати травму, зривати психологічні захисти, бо немає гарантії, що спеціаліст зможе за відведений час «зібрати» назад людину, якій щойно «розкрив очі на істину».

  3. Сказати одразу скільки часу точно людині потрібно ходити до психолога теж не так просто, тому що не відома глибина проблеми, обставин, супутніх травматичних чинників, досвіду людини, її життєвих сил, рівня психологічної зрілості і ще багато-багато чого, що психолог з'ясовує у процесі зустрічей. Тому доречно домовлятися про 5 діагностичних зустрічей, і після цього намічати цілі, час, періодичність зустрічей тощо.


Міф 5. От коли мені буде вже зовсім край, тоді звернуся до психолога.

На превеликий жаль, це норма для нашої країни. Коли вже ні їсти, ні спати, ні жити немає сил – йдуть до психолога. А психологу потрібний резерв клієнта, здатність витримувати не завжди приємні знання про себе та своє життя, брати відповідальність на себе та психологічно рости. А його якраз клієнт і розтратив, борячись з собою та обставинами самотужки. Це говорить, що терапія буде довгою, інколи навіть необхідно йти до лікаря і пити ліки, які б підтримували більш-менш стабільний психологічний стан людини, для того, щоб можна було розпочати роботу над її проблемою.

До ознак зрілої особистості відносяться: знання себе, своїх слабких і сильних сторін, вміння надати собі допомогу, та вчасно по неї звертатися до спеціалістів, не брехати собі, піклуватися про сон, їжу, самопочуття, не займатися фізичним чи психічним саморуйнуванням.

Коли все вчасно – легко допомагати, легко вирулювати, легко вирішувати труднощі.


Потрібна додаткова консультація?
Залиште, будь ласка, свої контактні дані i наш менеджер зв'яжеться з вами в найближчий час
Надіславши заявку, Ви погоджуєтесь з Політикою Конфіденційності нашого Сайту https://renaissance-di.org/privacy_policy
Made on
Tilda